Дитячий садок "Чайка"

Чутливі долоньки

Як ви вже знаєте, тактильна форма відчуттів є найдавнішою для людини. Це відчуття, які ми отримуємо через шкіру: гаряче—холодне, сухе—мокре, колюче — гладеньке, м'яке — тверде тощо. Кінестетичні відчуття виникають у нас, коли ми рухаємося. Вони допомагають нам дізнатися, наскільки зручно ми сидимо, лежимо, стоїмо, чи комфортно нам у рухах. Тактильно-кінестетичні відчуття тісно пов'язані з розумовими операціями, з їх допомогою пізнається Світ. Тому наші ігрові заняття ми починаємо з розвитку саме цього виду чутливості.

Відбитки наших рук

На рівній поверхні піску дитина і дорослий по черзі роблять відбитки кисті рук: внутрішньою і зовнішньою стороною. Важливо затримати руку на піску, злегка притиснувши її, і прислухатися до своїх відчуттів.

Дорослий починає гру, розповідаючи дитині про свої відчуття: «Мені приємно. Я відчуваю прохолоду (або тепло) піску. Коли я рухаю руками, то відчуваю маленькі піщинки. А що відчуваєш ти?»

Тепер, коли малюк отримав зразок висловлення відчуттів, він спробує сам розповісти про те, що відчу­ває. Чим менша дитина, тим коротшою буде її роз­повідь і тим частіше потрібно повторювати цю гру. Не біда, якщо на початку гри малюк точно відтворювати­ме ваші слова, передаючи свої відчуття. Поступово,

накопичуючи свій чуттєвий досвід, він навчиться пере­давати свої відчуття іншими словами. Не виключено, що ваші і його відчуття не збігатимуться. Намагайтеся не нав'язувати йому своєї думки.

Далі дорослий перевертає свої руки долонями до­гори: «Я перевернув руки і мої відчуття змінилися. Те­пер я по-іншому відчуваю шорсткість піску. по-моєму, він став трохи холодніший. А що відчуваєш ти? Мені не дуже зручно тримати так руки. А тобі?» Якщо у ма­люка схожі відчуття, можна обговорити, що краще зробити для їх зміни. Може, порухати руками? Або:

§                                 «сковзатися» долонями по поверхні піску, вико­нуючи зигзагоподібні і колові рухи (як машинки, змійки, санки тощо);

§                                 виконати ті самі рухи, поставивши долоню на ребро;

§                                 «пройтися» долоньками прокладеними трасами, залишаючи на них свої сліди;

§                                 створити відбитками долонь, кулачків, кісточка­ми кисті рук, ребрами долонь усілякі вигадливі візе­рунки на поверхні піску, спробувати знайти подібність візерунків з об'єктами навколишнього світу (ромашка, сонечко, дощик, травичка, дерево, їжачок тощо);

§                                 «Пройтися» поверхнею піску окремо кожним паль­цем по черзі правою і лівою рукою, потім—одночасно (спочатку тільки вказівним, потім — середнім, потім — безіменним, великим і нарешті — мізинцем);

§                                 далі можна групувати пальмі по два, по три, по чотири, по п'ять. Тут уже малюк маже спостерігати за­гадкові сліди. Як добре разом пофантазувати: чиї вони;

§                                 «пограти» на поверхні піску, як на клавіатурі піа­ніно або комп'ютера. При цьому рухаються не тільки пальці, але й кисті рук, опускаючись «униз». Для порівняння відчуттів можна запропонувати дитині ви­конати таку саму вправу на поверхні столу.

Ці досить прості вправи насправді мають колосаль­не значення для розвитку психіки дитини. По-перше, такого роду взаємодія з піском стабілізує емоційний стан. По-друге, поряд із розвитком тактильно-кінестетичної чутливості і дрібної моторики ми навчаємо малюка прислухатися до себе і проговорювати свої відчуття. А це, у свою чергу, сприяє розвитку мов­лення, довільної уваги і пам'яті. Але найголовніше — дитина отримує перший досвід рефлексії (самоана­лізу). Навчається розуміти себе і інших. Так закла­дається база для подальшого формування навичок позитивної комунікації.

Що ж заховано в піску?

Дорослий і малюк разом засовують у сухий пісок кисті рук. І починають ними ворушити, спостерігаючи за тим, як змінюється піщаний рельєф. Завдання: звільнити руки від піску, не роблячи різких рухів, тільки ворушачи пальцями і здуваючи піщинки.

Щоб ускладнити завдання, цю вправу можна вико­нати з вологим піском.

Усім відома пляжна гра «Міна». Рука одного гравця перетворюється в міну: вона може знаходитися в піску в будь-якому положенні. Завдання іншого гравця — «сапера» — відкопати «міну», не торкаючись її,

«Сапер» може діяти руками, дути на «міну», допо­магати собі тонкими паличками.

Дорослий замість руки може закопати будь-яку іграшку (важливо, щоб малюк не знав, яку саме). У процесі розкопок дитина намагається здогадатися, що ж було закопано.

Можна закопувати не один, а кілька предметів або іграшок, і навпомацки довідуватися: що або хто це (ва­ріація гри «Чутливий мішечок») тощо.

Будь-яку з ігор можна пропонувати дитині у виг­ляді казки. Наприклад. «В одній казковій країні жила прекрасна Принцеса. Вона бура доброю і розумною. Але й це ще не все. Вона мала дар - усік навколо робити добрими і розум­ними. Тому всі жителі цієї країни почувалися щасли­вими.

Це не подобалося Дракону, який жив по сусідству. Задумав він викрасти Принцесу і позбавити її безцінно­го дару. Так і трапилося...

Щоб Принцеса ніколи не могла дарувати радість лю­дям, Дракон перетворив її в невидану істоту і замкнув у підземному палаці. Мало того, він зробив так, щоб той, хто прийде рятувати Принцесу, своїм дотиком знищив її і вона навіки залишилася б зачарованою.

Чи можеш ти допомогти Принцесі і жителям цієї казкової країни? Спробуй!..»

Напевно, дорогі друзі, багато хто з вас у дитинстві робив «секретики». Кожен із вас, можливо, і досі відчу­ває в руці і бачить образ своїх скелець, фантиків, блис­кіток, квіточок тощо. Але ж «засекречувати» можна не тільки це, а й букви, цифри, геометричні фігури.