Головна » Матеріали » Сторінка психолога |
Чутливі долоньки Як
ви вже знаєте, тактильна форма відчуттів є найдавнішою для людини. Це відчуття,
які ми отримуємо через шкіру: гаряче—холодне, сухе—мокре, колюче — гладеньке,
м'яке — тверде тощо. Кінестетичні відчуття виникають у нас, коли ми рухаємося.
Вони допомагають нам дізнатися, наскільки зручно ми сидимо, лежимо, стоїмо, чи
комфортно нам у рухах. Тактильно-кінестетичні відчуття тісно пов'язані з
розумовими операціями, з їх допомогою пізнається Світ. Тому наші ігрові заняття
ми починаємо з розвитку саме цього виду чутливості. Відбитки наших рук На
рівній поверхні піску дитина і дорослий по черзі роблять відбитки кисті рук:
внутрішньою і зовнішньою стороною. Важливо затримати руку на піску, злегка
притиснувши її, і прислухатися до своїх відчуттів. Дорослий
починає гру, розповідаючи дитині про свої відчуття: «Мені приємно. Я відчуваю
прохолоду (або тепло) піску. Коли я рухаю руками, то відчуваю маленькі піщинки.
А що відчуваєш ти?» Тепер,
коли малюк отримав зразок висловлення відчуттів, він спробує сам розповісти про
те, що відчуває. Чим менша дитина, тим коротшою буде її розповідь і тим
частіше потрібно повторювати цю гру. Не біда, якщо на початку гри малюк точно
відтворюватиме ваші слова, передаючи свої відчуття. Поступово, накопичуючи
свій чуттєвий досвід, він навчиться передавати свої відчуття іншими словами.
Не виключено, що ваші і його відчуття не збігатимуться. Намагайтеся не
нав'язувати йому своєї думки. Далі
дорослий перевертає свої руки долонями догори: «Я перевернув руки і мої
відчуття змінилися. Тепер я по-іншому відчуваю шорсткість піску. по-моєму, він
став трохи холодніший. А що відчуваєш ти? Мені не дуже зручно тримати так руки.
А тобі?» Якщо у малюка схожі відчуття, можна обговорити, що краще зробити для
їх зміни. Може, порухати руками? Або: §
«сковзатися»
долонями по поверхні піску, виконуючи зигзагоподібні і колові рухи (як
машинки, змійки, санки тощо); §
виконати
ті самі рухи, поставивши долоню на ребро; §
«пройтися»
долоньками прокладеними трасами, залишаючи на них свої сліди; §
створити
відбитками долонь, кулачків, кісточками кисті рук, ребрами долонь усілякі
вигадливі візерунки на поверхні піску, спробувати знайти подібність візерунків
з об'єктами навколишнього світу (ромашка, сонечко, дощик, травичка, дерево,
їжачок тощо); §
«Пройтися»
поверхнею піску окремо кожним пальцем по черзі правою і лівою рукою,
потім—одночасно (спочатку тільки вказівним, потім — середнім, потім —
безіменним, великим і нарешті — мізинцем); §
далі
можна групувати пальмі по два, по три, по чотири, по п'ять. Тут уже малюк маже
спостерігати загадкові сліди. Як добре разом пофантазувати: чиї вони; §
«пограти»
на поверхні піску, як на клавіатурі піаніно або комп'ютера. При цьому
рухаються не тільки пальці, але й кисті рук, опускаючись «униз». Для порівняння
відчуттів можна запропонувати дитині виконати таку саму вправу на поверхні
столу. Ці
досить прості вправи насправді мають колосальне значення для розвитку психіки
дитини. По-перше, такого роду взаємодія з піском стабілізує емоційний стан.
По-друге, поряд із розвитком тактильно-кінестетичної чутливості і дрібної
моторики ми навчаємо малюка прислухатися до себе і проговорювати свої відчуття.
А це, у свою чергу, сприяє розвитку мовлення, довільної уваги і пам'яті. Але
найголовніше — дитина отримує перший досвід рефлексії (самоаналізу).
Навчається розуміти себе і інших. Так закладається база для подальшого
формування навичок позитивної комунікації. Що ж заховано в піску? Дорослий
і малюк разом засовують у сухий пісок кисті рук. І починають ними ворушити,
спост Щоб
ускладнити завдання, цю вправу можна виконати з вологим піском. Усім
відома пляжна гра «Міна». Рука одного гравця перетворюється в міну: вона може
знаходитися в піску в будь-якому положенні. Завдання іншого гравця — «сапера» —
відкопати «міну», не торкаючись її, «Сапер»
може діяти руками, дути на «міну», допомагати собі тонкими паличками. Дорослий
замість руки може закопати будь-яку іграшку (важливо, щоб малюк не знав, яку
саме). У процесі розкопок дитина намагається здогадатися, що ж було закопано. Можна
закопувати не один, а кілька предметів або іграшок, і навпомацки довідуватися:
що або хто це (варіація гри «Чутливий мішечок») тощо. Будь-яку
з ігор можна пропонувати дитині у вигляді казки. Наприклад. «В одній казковій
країні жила прекрасна Принцеса. Вона бура доброю і розумною. Але й це ще не
все. Вона мала дар - усік навколо робити добрими і розумними. Тому всі жителі
цієї країни почувалися щасливими. Це
не подобалося Дракону, який жив по сусідству. Задумав він викрасти Принцесу і
позбавити її безцінного дару. Так і трапилося... Щоб
Принцеса ніколи не могла дарувати радість людям, Дракон перетворив її в
невидану істоту і замкнув у підземному палаці. Мало того, він зробив так, щоб
той, хто прийде рятувати Принцесу, своїм дотиком знищив її і вона навіки
залишилася б зачарованою. Чи
можеш ти допомогти Принцесі і жителям цієї казкової країни? Спробуй!..» Напевно,
дорогі друзі, багато хто з вас у дитинстві робив «секретики». Кожен із вас,
можливо, і досі відчуває в руці і бачить образ своїх скелець, фантиків, блискіток,
квіточок тощо. Але ж «засекречувати» можна не тільки це, а й букви, цифри, геометричні
фігури. | |
Категорія: Сторінка психолога | Додав: Тата (17.12.2013) | |
Переглядів: 673 |