Адаптація до дитсадка - Сторінка психолога <!--if()-->- <!--endif--> - Навчально-виховна робота - Софіївський ДНЗ "Чайка"
Головна » Матеріали » Сторінка психолога

Адаптація до дитсадка
З небажанням дитини відвідувати дитячий садок хоч раз у своєму житті зустрічалися всі батьки. Відвертий протест малечі, плач кожного ранку та уявна хвороба, несумісна з перебуванням у колективі, для багатьох – пройдений етап.
Те, що дитина не завжди бажає відвідувати дитячий садок – це її природне право. І абсолютно нормальним є те, що здорове дитя не хоче йти від сім’ї, принаймні до того часу, поки не зрозуміє, що й у садочку - добре. Все залежить від того, як батьки сприймуть цей протест. Добре, якщо дитина розповість, що її не задовольняє в садку, а вони допоможуть їй адаптуватися. Набагато гірше, коли вона мовчатиме, а батьки не зрозуміють і просто примусять відвідувати садок. Як наслідок – потреби дитини залишаються невизнаними, а отже, не вирішеними.

Проблема багатьох дітей в тому, що вони бояться всього нового, не звикла бути далеко від батьків. Інколи така сімейна прив’язаність пояснюється певними вродженими психологічними особливостями. Вразливість та підвищена чутливість дітей мовою неврологів називається невропатією (підвищена нервово-рефлекторна збудливість). Психологи ж вважають, що таким чином формується невротична особистість і називають такий стан дитини підвищеною сенситивністю. У такому разі дитина все нове сприймає зі страхом і в неї спрацьовує захисна реакція – притулитися до мами та ...не йти в садок.
Буває, коли малеча не може перебувати у колективі через свої інтелектуальні чи фізичні можливості. Інфантилізмом називається стан, коли у п’ятирічної дитини сприйняття світу, як у чотирирічної. Коли виникає така фізіологічна невідповідність, батьки повинні організувати для неї інші умови навчання чи виховання.
Як допомогти дитині звикнути до нових умов, визнаючи при цьому її особистість? Спосіб, який допоможе у таких випадках, називається методом поступової адаптації та включає кілька етапів. Важливо, щоб спочатку малеча на нейтральній території (вдома чи на вулиці) познайомилася з вихователем. Наступним кроком до адаптації буде відвідування дитячого садка. Прийшовши туди як на екскурсію та отримавши якийсь подарунок, заздалегідь приготовлений батьками, дитина отримує позитивні емоції і хоче повернутися туди знову. Важливо, щоб батьки знайшли можливість залишитися на якийсь час з дитиною, послухати виховательку, позайматися з іншими дітьми чи просто погратися. При цьому варто вловити той момент, коли дитині стане дуже цікаво. Саме тоді час забирати малечу додому. Вже згодом можна залишати дитину саму на кілька годин.
Для повної її адаптації може знадобитися кілька тижнів. Поспішати тут не потрібно. Краще на тиждень пізніше, ніж на день раніше - перша заповідь у такому випадку. В разі навіть невеликого поспіху можна втратити всі попередні надбання.
В процесі адаптації важливим є ефект «любимості», тобто забезпечення такого ставлення до дитини, за якого вона відчуватиме себе потрібною. Адже кожен має потребу в тому, щоб його визнавали, сприймали таким, як він є, та зважали на його думку. Найгірше для дитини, коли її не помічають. Історично доведено, що навіть знущання над людиною шкодить їй менше, ніж байдужість.
Часто в небажанні дитини відвідувати садок батьки звинувачують вихователів. Здебільшого вихователь формує колектив, користуючись професійними знаннями. Через це важливо виявити, чому дитя не бажає ходити в садок. Причини цього можна визначити методом спостереження чи іншими (проективними) психологічними методиками. Вони розроблені вже досить давно. Бо, мабуть, немає психолога, який би не досліджував поведінку дитини. Адже корені нашої дорослої поведінки родом з дитинства. Нами також рухає егоїзм. Проте він уже усвідомлений, соціалізований та адаптований до життя. А небажання дитини відвідувати садочок – це чудовий привід для вивчення її особистості і нашої допомоги в її соціальному становленні.
Категорія: Сторінка психолога | Додав: Klimchuk (20.12.2011)
Переглядів: 739